ЧАСТИНА I
Початок війни та окупація міста
Напередодні радянсько-німецької війни у Харкові мешкало біля одного мільйона людей. Це був відомий економічний та культурний центр країни, з заводами і фабриками, багатьма закладами початкової, середньої та вищої освіти, музеями, театрами та бібліотеками. Після Києва це було друге за розміром та кількістю населення українське місто, величезний індустріальний центр України, розташований на перехресті багатьох транспортних шляхів. Після німецького вторгнення в країну в червні 1941 року місто доволі швидко було переорієнтовано на випуск воєнної продукції. Але стрімке просування німецької армії дуже скоро призвело до поспішної евакуації підприємств, обладнання та персоналу. За кілька днів до відступу Червоної армії за наказом радянського керівництва у місті було виведено з ладу систему водопостачання, тепла і каналізації, зупинилося транспортне сполучення. У самому місті бої майже не велися, нацисти увійшли до Харкова 24 жовтня 1941 року. З короткою одномісячною перервою окупація міста тривала до 23 серпня 1943 року. За цей час за різними оцінками загинуло понад 100 тисяч мешканців міста.
Уся окупація Харкова – це історія насильства і знущання з цивільного населення: прямого і опосередкованого, фізичного і морального, масового та одиничного, миттєвого та відкладеного. До нацистської насильства слід додати і радянське нехтування людським життям: евакуацію насамперед промислового обладнання, а не людей, заборону цивільному населенню на виїзд за межі Харкова та залишання майже мільйонного міста перед входом німців з навмисно зруйнованою інфраструктурою: без води, тепла, комунікацій.
Знущання з цивільного населення почалося ще до встановлення окупаційного порядку методичним і цілеспрямованим тримісячним бомбардуванням міста. Харків уперше бомбардували 27 липня 1941 року, з серпня нальоти стали щоденними і продовжувалися до самої окупації міста наприкінці жовтня 1941 року. Ці бомбардування – нищівні, безпощадні і безглузді – стали одним із найжахливіших згадок мешканців міста.
З початком щоденних бомбардувань розпочалася масова евакуація підприємств та мешканців міста. Здебільшого вона проводилася спішно, перевагу радянське керівництво віддавало підприємствам і обладнанню, а не людям. Ті, хто залишилися в Харкові, намагалися виїхати самостійно, люди буквально штурмували потяги, рятуючи себе і дітей.
Напередодні захоплення Харкова німецькими військами кілька днів у місті панували хаос і безвладдя. Мешканці міста згадують про масові крадіжки, так звані «грабіловки», під час яких люди намагалися заволодіти переважно продуктами харчування, адже на місто йшов ворог і повна невідомість – як жити далі.
За день до захоплення Харкова командуючий 55 армійським корпусом генерал Фіров видав наказ про поводження з цивільним населенням. У ньому зазначалося, що “усі засоби переможців правильні, якщо сприяють встановленню в Харкові спокою та порядку”. А також “крайня жорстокість у поводженні з місцевим населенням є необхідною та обов’язковою”. Перший чоловік був повішений у місті 25 жовтня 1941 року, наступного дня після захоплення Харкова. Німці спеціально використовували для акцій залякування людні місця міста – площі, центральні вулиці, базари – і не знімали тіла кілька днів. За перший місяць окупації нацисти повісили в місті 116 осіб. З перших днів ця страта стала публічною: військове командування збирало мешканців на центральній площі та буквально примушувало дивитися повішення, для яких використовувався балкон будинку обласного комітету партії. Ця дія мала символічне значення, так нацисти анонсували “новий порядок” та показували свою силу.