ЧАСТИНА II
Трагедія Дробицького Яру.
Цю серію присвячено найжахливішій сторінці нацистської окупації Харкова часів Другої світової війни: вбивству людей виключно через їхнє походження. Цей злочин згодом дістане назву Голокосту – безпрецедентного переслідування та вбивства європейських євреїв нацистським режимом. Для Східної Європи цей злочин отримає також назву Голокост від куль: це було масове вбивство євреїв не в спеціальних таборах смерті, а розстріли біля місць, де вони проживали.
Переслідування єврейського населення Харкова почалося одразу після захоплення міста нацистами. З перших днів окупації вони заарештовували і тримали в заручниках, як саміговорили, у першу чергу «комуністів та євреїв». Дуже скоро почалися перші розстріли і повішення. Кульмінацією цього переслідування стали розстріли харківських євреїв взимку 41-42 років. Відбулися вони у Дробицькому яру – урочищі поблизу Харкова на східному кордоні міста.
Трагедії Дробицького Яру передував перепис усього населення міста, відповідно до якого реєстрація євреїв-містян проводилася окремо, відомості про них фіксували на спеціально надрукованих жовтих бланках. Цю реєстрацію було проведено на початку грудня 41 року, а вже 14 грудня з’явився наказ коменданта міста про переселення всіх євреїв до бараків верстатобудівного та тракторного заводів, яке треба було завершити до 16 грудня.
Після виселення євреїв до бараків у кількох районах міста було проведено перевірку, чи всі євреї виконали наказ та переселилися. На тих, хто не захотів чи за різних обставин не зміг переїхати до бараків, чекала страшна доля.
Бараки, до яких переїхали харківські єврейські родини, розташовувалися на східній околиці міста. Ці бараки, їх також називають Харківське гетто, існували кілька тижнів. Ті, хто пережив ці тижні і зміг врятуватися, розповідають про режим, про організацію життя в бараках, а також жахливі побутові умови, які навмисно було зроблено нацистами: за кілька днів до переселення євреїв у бараках було спеціально вибито вікна та зруйновано печі, щоб зробити перебування в них нестерпним.
Про життя в гетто історики майже не мають документів. Ці оповіді – безцінне джерело знання та пам’яті про трагедію харківського єврейства часів Другої світової війни.
Ліквідація гетто почалася 26 грудня і тривала майже два тижні. Нацисти вбивали в’язнів гетто у Дробицькому яру за межами міста. Вони забирали і вивозили євреїв туди переважно вантажівками, запевняючи, що везуть на роботу чи до іншого місця проживання. Деякі свідки говорять також про використання в гетто душогубок – спеціальних автівок з герметичним кузовом, в яких людей труїли заведеним туди вихлопним газом.
Ті, кого ми маємо можливість сьогодні слухати, уцілили, вижили, врятувалися з гетто. Це відбулося в різний спосіб: когось змогли вивести рідні, хтось втік, а когось буквально викупили, за золото чи дорогоцінні вироби.
